Боримир

Історія

Молот дістався Боримирові тому, що його не хотів брати ніхто інший.

Це сталося на дорозі під Баручем, коли йому було сімнадцять. У сутичці загинув чоловік із княжого загону, що йшов разом із купцями. Спорядження зібрали після бою, але важкий молот усі обходили: незручний, повільний, забирає забагато сил. Боримир забрав.

Ремесла за його родиною не було. Батько наймався: копав, возив, ставив тини, ходив з артіллю лагодити чужі ворота й перекривати чужі дахи після пожежі, нападу чи бурі. У Баручі й довкола таких дворів вистачало, і жоден із них не був їхній. Боримира брали з собою, щойно він зміг тримати сокиру, і платили йому як дорослому раніше, ніж він виріс, — бо працював він як дорослий.

Його це довго не турбувало. Він добре працював із деревом, умів поставити стіну, підігнати колесо, вирубати паз і за день зробити те, на що інші витрачали два. Терпіння для такої роботи йому бракувало: там, де майстер годину підганяв деталь, Боримир частіше пробував розв’язати справу сильнішим ударом. Іноді це навіть спрацьовувало, і тоді його ще й хвалили.

Перші місяці з молотом він користувався ним погано. Намагався бити так само часто, як сокирою, швидко видихався й кілька разів ледь не дістав у відповідь, коли не встигав повернути зброю після замаху.

Потім зрозумів, що молот не пробачає поспіху. Не треба бити частіше. Треба один раз опинитися там, де удар вирішить найбільше.

Ця думка змінила не тільки те, як він тримав зброю. Боримир почав більше дивитися на поле, чекати, поки противник відвернеться на когось іншого, шукати мить, коли можна зробити кілька швидких кроків і вкласти в удар усе тіло. Плечі в нього не найширші в загоні. Сила Боримира — в тому, як він розганяється, а не в тому, скільки може підняти.

Сокиру він теж не покинув. З деревом працює нею з дитинства, а в бою бере, коли перед ним кілька ворогів стоять тісно. Широким замахом намагається дістати одразу кількох; молот лишає для того, кого треба збити одним ударом. Чужу пораду змінити зброю він приймає спокійно. Пораду облишити вже обрану ціль — значно гірше.

Спершу броні в нього не було через бідність. Пізніше, коли гроші вже з’явилися, він кілька разів виходив у позиченому обладунку. Після одного бою запам’ятав не удар, який броня витримала, а противника, до якого не встиг дійти, поки той ще стояв відкритим. Відтоді Боримир воліє ризикувати відповіддю, ніж запізнитися до власного удару.

Стояти навпроти ворога й обмінюватися ударами він не любить. Якщо бій перетворився на такий обмін, Боримир вважає, що вже зробив щось не так. Найкраще йому вдається вдарити того, хто зайнятий іншим, щойно підійшов до строю або ще не зрозумів, що його вибрали.

При цьому він не добиває поранених лише тому, що їх легко добити. Навпаки: Боримир майже завжди шукає найнебезпечнішого противника, якого ще можна зупинити одним ударом. Через це його дії часом здаються нерозумними — поки інші добивають людину, яка ледве стоїть, він проходить повз неї до свіжого бійця в добрій броні. Пояснює просто: слабкого можна вбити й потім, а сильному не можна дозволити зробити те, що він збирався.

За останні кілька років він устиг послужити в кількох невеликих загонах, які стерегли дороги, супроводжували людей або допомагали місцевій владі ганяти татей із доріг. Довго на одному місці не затримувався — не через сварки чи погану славу, а тому що після роботи легко переходив до наступної. Він не вважав, що кілька місяців спільних походів автоматично роблять людей ріднею.

Одного разу це коштувало йому друга.

У загоні, з яким Боримир пробув трохи більше року, був колишній дружинник на ім’я Добрин. Вони часто билися поруч і розуміли один одного без слів. Після важкої сутички Добрин дістав поранення в ногу й більше не міг ходити разом із загоном. Залишитися означало втратити вигідний найм. Боримир пішов.

Він залишив товаришеві частину грошей, домовився з місцевою родиною, щоб за ним доглядали, і був певен, що зробив усе правильно. Коли через кілька місяців повернувся, Добрина вже не було: той сяк-так одужав і пішов своєю дорогою. Більше вони не зустрічалися.

Пізніше Боримир випадково почув, що Добрин осів у Києві на Подолі. Казали також, що ще до поранення він учив там якусь дівчину з обозної охорони тримати короткий клинок. Нога, за чутками, так і не випрямилася. Боримир не поїхав перевіряти. Він досі не певен, чи то були лінощі, чи щось інше, і не любить, коли розмова доходить до цього місця.

Він довго не розумів, чому та історія його турбує. Пораненого він залишив із грошима й домовленістю, і в тій домовленості все було чесно з обох боків. Тільки з часом почав підозрювати, що не все між людьми є домовленостями.

У побуті Боримир простий і невибагливий. Може спати де завгодно, їсть що є, до одягу байдужий і майже ніколи не купує речей, які не збирається використати. Зате добре знається на дереві й ремонті: у таборі одразу помічає тріснуте колесо, погану опору, розхитану ручку чи криво забитий кілок, і зазвичай лагодить сам, а власника повідомляє потім.

Зі старшими йому теж буває важко. Одного разу він півроку ходив під началом стрільця на ім’я Радован, який мав запасний план на кожен випадок і на кожен запасний план — ще один. Боримира це доводило до сказу. Радована доводило до сказу те, що Боримир вирішує один раз і назавжди. Обидва пережили ту кампанію, і жоден не змінив думки.

Він товариський, але не відкритий: легко сміється, підтримує розмову, добре почувається серед різних людей і майже ніколи не говорить про те, що його справді турбує. У ньому є впевненість людини, яка дуже рано знайшла одну річ, у якій справді хороша, і через це часом поводиться так, ніби решту вже теж зрозумів.

Він не любить тих, хто довго готується до рішення, яке вже очевидне, і особливо дратується, коли хтось сперечається лише тому, що боїться взяти на себе відповідальність.

Під Остром Боримир вибрав собі в чужому строю списника й пішов до нього. Дорогою повз нього розвернулися двоє; Боримир бачив обох і не зупинився. Списника він дістав, а плече йому розсікли на півдорозі. Після бою його спитали, чи бачив він тих двох. Боримир сказав, що бачив. Більше не сказав нічого, і ніхто не зрозумів, чи то була відповідь.

Поза боєм те саме коштує йому дорожче. Раз вирішивши, він іде раніше, ніж варто, каже те, чого не забрати назад, або відмовляється від чогось лише тому, що одного разу вирішив, що воно йому не потрібне.

Від Добрина він пішов. До Києва потім теж не поїхав.