Янка

Історія

Янку наймали, бо вона не була схожа на бійчиню.

Багато хто вперше бачив у ній молодшу родичку купця або служницю при обозі й розумів помилку лише тоді, коли сутичка вже почалася. Таємною вбивцею вона при цьому ніколи не була: підкрадатися Янка не вміє, у темряві бачить не краще за інших, а різати сплячих їй просто ніхто не пропонував. Її перевага значно простіша — у відкритому бою Янка діє швидше, ніж від неї очікують.

Достатку за нею не було ніколи. Мати продавала на подільському торзі те, що вдавалося купити дешевше: сьогодні рибу, завтра нитки, післязавтра нічого. Батько ходив вантажником при чужих возах і вдома бував не частіше за чужих людей. Жили вони кутом у чужій хаті над яром, який щовесни підмивало. Янка була наймолодшою з трьох дітей і рано зрозуміла просту річ: поки ти на вулиці, ти нічого не коштуєш. Двори, проходи між садибами, склади біля пристані, дешеві корчми й місця, де можна перебратися з вулиці на вулицю швидше, ніж головною дорогою, вона знала краще за багатьох дорослих.

Рахувати гроші вона навчилася раніше, ніж вони в неї з’явилися, і майже безпомилково помічала, коли її намагалися обдурити на здачі. Торгуватися при цьому не любила: якщо розмова тривала надто довго, могла погодитися на гіршу ціну просто щоб вона нарешті скінчилася. На торзі її брали підносити, стерегти місце й бігати з дорученнями, і саме звідти вона знала півміста.

Перший скрамасакс дістався їй із чужих рук: дешевий вживаний клинок зі стертим клеймом, який старший брат виміняв у вартового за півдня роботи. Довго Янка носила його як інструмент: різала мотузки, відкривала тюки, чистила рибу. Битися коротким клинком навчилася значно пізніше.

У сімнадцять вона почала часто бувати в корчмі на Подолі, де збиралися візники, наймані охоронці й вантажники. Там вона познайомилася з Добрином — колишнім княжим дружинником, який тепер ходив із найманими загонами й між походами часто зупинявся в Києві.

Добрин не вчив її складних прийомів. Він повторював одне: коротка зброя не пробачає нерішучості. Якщо ти вже підійшла настільки близько до людини з мечем, сокирою чи списом, часу на красивий бій не лишилося. Треба діяти раніше за неї.

До цього Янка виявилася дуже здібною. Сили в неї було мало, а під важким спорядженням вона почувалася замкненою. Швидкість натомість була своя, не вивчена: Янка добре відчувала мить і майже не завмирала після невдалої дії. Якщо перший удар не проходив, вона не намагалася силою продавити той самий захист: змінювала кут, робила ще один крок, шукала інше місце. А іноді — просто іншу ціль.

Добрин довго намагався пояснити їй, що швидкість корисна лише доти, доки людина сама вирішує, куди рухається. Янка запам’ятала цю фразу. Дотримуватися її навчилася значно гірше.

Згодом вона почала заробляти супроводом невеликих вантажів у межах Києва, а потім і коротких обозів між сусідніми містами. Під час одного з нападів Янка вперше зрозуміла й слабкість такого стилю. Один із нападників уже був поранений іншим охоронцем; вона побачила можливість, кинулася вперед і швидко його добила, наступного встигла поранити першою, а третього не помітила. Удар влучив у бік і зламав два ребра. Якби інший охоронець не втрутився, Янка найімовірніше загинула б у своєму першому серйозному бою.

Цей випадок мав би зробити її обережнішою. Зробив. Але не настільки, наскільки хотілося б людям навколо. Янка взяла легку броню: після зламаних ребер виходити зовсім без захисту вже здавалося дурістю. Важкий обладунок вона теж приміряла, та не захотіла платити за нього кожним кроком. Їй потрібен захист, у якому ще можна передумати й піти в інший бік.

Із щитом сперечалася довше. Зрештою взяла середній — для випадків, коли до ворога доведеться йти просто перед його зброєю. Скрамасакс лишається той самий, але за щитом важче влучити, а кожен удар забирає більше сил. Коли можна зайти збоку, Янка воліє залишити руку вільною. Щит вона вже визнала корисним; потребу в ньому щоразу ще треба їй довести.

Через кілька років Янка зустріла Добрина знову — уже з покаліченою ногою. Про те, що сталося, він розповів мало: ногу зламали в сутичці, загін пішов далі без нього, а його лишили в чужому селі з мішком грошей і домовленістю з місцевою родиною. Хто саме ухвалив це рішення, Добрин не називав, а Янка не питала: з того, як він про це не говорив, було зрозуміло, що то був не ворог.

Янка добре розуміє, що не витримає того, що витримає важкоозброєний воїн. Вона не тримає проходів, не стає перед кількома ворогами й не любить довго обмінюватися ударами з людиною, готовою відповідати на кожен її випад. Навіть зі щитом вона весь час шукає, куди зміститися, щоб наступний удар пройшов повз.

Саме тому вона весь час шукає мить, коли противник уже зайнятий кимось іншим. Найбільше вона любить ворога, який дивиться не на неї. Якщо товариш зв’язав супротивника боєм, якщо той повернувся боком, якщо поранений намагається відійти або якщо стрілець залишився без прикриття — саме тоді Янка вважає, що настала її черга.

Проти вже ослаблених вона особливо небезпечна, і не тому, що пораненого легше вбити. Для неї важливіше інше: поранена людина вже зробила частину свого вибору. Вона відступає. Прикриває рану. Стежить за тим, хто її поранив. Це означає, що на Янку в неї лишається менше уваги, а Янці часто досить саме цього. Один ворог, який більше не становить загрози, майже завжди корисніший за двох трохи поранених. Через це її рішення іноді виглядають жорстокими. Янка так не вважає: якщо людина вже вступила в бій, залишити її лише тому, що вона поранена, — дивне розуміння милосердя.

Після кількох років супроводу обозів вона пристала до невеликої групи найманців і вперше почала битися не як охоронниця, яка сподівається уникнути сутички, а як повноцінна бійчиня. Загін був добрий, але недовговічний. Ватажок любив ризиковані замовлення, бо за них платили більше, і Янку це цілком влаштовувало, доки ризикували всі разом.

Потім загін мав провести купця через територію, де діяла велика ватага татей. Ватажок знав про небезпеку, але приховав її від більшості людей, домовившись про подвійну платню лише для себе й двох найближчих товаришів. На обоз напали. Кілька людей загинули. Янка вижила й дізналася правду вже після повернення.

Помсти вона не влаштовувала й убивати колишнього ватажка не намагалася. Просто забрала належні їй гроші. Потім забрала ще частину його грошей зверху. Коли він спробував її зупинити, Янка сказала, що він може або погодитися на цю суму, або пояснити іншим найманцям, скільки саме отримав за їхні життя. Він погодився.

Відтоді вона дуже погано реагує на людей, які приховують ризик від тих, хто має його приймати. Небезпека, про яку вона знає, лякає її мало. Нестерпним для неї є інше: коли хтось вирішив за неї, що знати їй необов’язково.

З Дзвениславою вони через це вже сварилися по-справжньому. Кілька років тому вони разом вели обоз, і Дзвенислава притримала звістку про те, що дорогу попереду стережуть — вирішила, що знати про це нікому не допоможе. Янка дізналася посеред бою. Дзвенислава й досі переконана, що зробила правильно. Янці значно легше пробачити погане рішення, ніж рішення, ухвалене за неї.

З Глібом навпаки: він дратує її з першої години й подобається їй уже кілька років. Він рухається пізніше, ніж їй треба, атакує не ті цілі, які вона вважає головними, і не покине зручного місця заради можливості швидко закінчити з пораненим. Янка називає його людиною, яка спершу спитає дозволу у власного щита. Проте саме поруч із Глібом їй битися найзручніше, бо він дає те, чого їй самій бракує: стабільну точку, навколо якої можна ризикувати.

У побуті Янка галаслива, допитлива й дуже легко знайомиться з людьми. Може сісти поруч із незнайомцем, за десять хвилин знати, звідки той їде, а за годину вже сперечатися з ним так, ніби вони знайомі багато років. Довго сердитися через дрібниці не вміє, зате серйозні образи пам’ятає добре. Любить азартні ігри, хоча грає посередньо, і постійно певна, що наступного разу точно зрозуміє, коли суперник блефує. Майже ніколи не розуміє. Гроші витрачає швидко — може кілька тижнів економити на дрібницях, а потім за один вечір купити річ, яка просто їй сподобалася. Зате бойове спорядження утримує дуже ретельно: зброя не найдорожча, але завжди гостра, піхви підігнані, а легка броня сидить так, щоб під час бою про неї не думати.

Під Васильковом вона тричі заходила до одного й того самого списника. Першого разу він її відбив. Другого відбив і майже дістав. Утретє вона зайшла з іншого боку й закінчила справу, а потім півдня не могла нормально повернути шию.

Так вона це й пам’ятає: спрацювало. Різниці між тим, що вона вижила, і тим, що рішення було правильне, Янка не бачить — і не шукає. Поки що ця різниця коштувала їй двох ребер, кількох шрамів і жодного разу не коштувала більше.